Посварилися два брата російської народної казки «Дочка-семирічка» по дріб’язкового приводу, судилися і лаялися, поки до царського двору не дійшла. Цар захотів повеселитися та дивну загадку загадати, хто смекалистей виявиться, той і виграє спір. Задача важка, важко вирішити, брати враз зажурились і розійшлися по домівках за порадами. Одного з них донька чекала, семирічна і недурна, вмить розгадала царські хитрощі. Так і спір вирішився. Здивувався государ звелів показати дівчину. А коли побачив, надумав при собі залишити по причині великого розуму та винахідливості, а батька обдарувати, що тільки побажає.

Текст казки

Їхали два брати: один бідний, інший багатий. У обох коні – у бідного кобила, у багатого мерин. Зупинилися на нічліг поруч. У бідного кобила принесла вночі лоша; лоша підкотився під воза багатого. Будить він ранок бідного:

– Вставай, брат! У мене віз вночі народила лоша.

Брат встає і каже:

– Як можна, щоб віз народила лоша? Це моя кобила принесла. Багатий каже:

– Якби твоя кобила принесла, лоша б біля неї був!

Посперечалися вони і пішли до начальства. Багатий дарував суддів грошима, а бідний словами виправдовувався.

Дійшла справа до самого царя. Велів він закликати обох братів і загадав їм чотири загадки:

– Що всього на світі сильніше і швидше? Що все на світі жирніше? Що все м’якше? І що всього миліше? І поклав їм терміном три дні:

– На четвертий приходьте, дайте відповідь!

Багатий подумав-подумав, згадав про свою куму та й пішов до неї ради просити.

Вона посадила його за стіл, стала пригощати, а сама запитує:

– Що так сумний, куманьок?

– Так загадав мені цар чотири загадки, а терміну всього три дні поклав.

– Що таке, скажи мені.

– А от що, куме! Перша загадка: що всього в світі сильніше і швидше?

– Оце загадка! У мого чоловіка караючи кобила є; немає її швидше! Коли батогом приударишь, наздожене зайця.

– Друга загадка: що всього на світі жирніше?

– У нас інший рік рябий кабан годується; такий жирний став, що на ноги не піднімається!

– Третя загадка: що всього в світі м’якше?

– Відома річ – пуховик, вже м’якше не вигадаєш!

– Четверта загадка: що всього на світі миліше?

– Наймиліше онук Іванко!

– Ну, спасибі тобі, куме! Навчила уму-розуму, за повік тебе не забуду.

А бідний брат залився гіркими сльозами і пішов додому. Зустрічає його дочка-семирічка:

– Про що ти, батечку, зітхаєш та сльози ронишь?

– Як же мені не зітхати, як сліз не ронить? Задав мені цар чотири загадки, які мені і в життя не розгадати.

– Скажи мені, які загадки.

– А ось які, донька: що всього на світі сильніше і швидше, що всього жирніше, що все м’якше і що всього миліше?

– Іди, батюшка, і скажи цареві: сильніше і швидше за все вітер, жирніше за все земля: що росте, що не живе, земля живить! Найм’якше рука: на що людина не ляже, а всі руку під голову кладе; а миліше сну немає нічого на світі!

Прийшли до царя обидва брати – багатий і бідний. Вислухав їх цар і питає бідного:

– Сам ти дійшов або хто тебе навчив? Відповідає бідний:

– Ваша царська величність! Є у мене дочка-семирічка, вона мене навчила.

– Коли дочка твоя мудра, ось їй ниточка шелкова; нехай до ранку соткет мені рушник візерункове.

Мужик взяв шелкову ниточку, приходить додому кручинный, сумний.

– Біда наша! – говорить дочці. – Цар наказав з цієї ниточки виткати рушник.

– Не журися, батюшка! – відповідала семирічка; отломила прутик від віника, подає батька й наказує: – Піди до царя, скажи, щоб знайшов того майстра, який би зробив з цього прутика кросна: було б на чому рушник ткати!

Мужик доповів про те цареві. Цар дає йому півтораста яєць.

– Віддай, – каже, – своєї дочки; нехай до завтрему виведе мені півтораста курчат.

Вернувся чоловік додому ще кручиннее, ще сумніше:

– Ах, дочко! Від однієї біди увернешься – інша навяжется!

– Не журися, батюшка! – відповідала семирічка. Попекла яйця і приховала до обіду та вечері, а отця посилає до царя:

– Скажи йому, що курчатам на корм потрібно одноденное пшоно: в один день було поле зорано, та просо засівається, стисло і обмолочено. Іншого пшона наші курчата і клювати не стануть.

Цар вислухав і каже:

– Коли дочка твоя мудра, нехай на ранок сама до мене прийде – ні пішки, ні на коні, ні гола, ні одягнена, ні з гостинцем, ні без подаруночка.

“Ну, – думає мужик, – такою хитрою завдання і дочка не вирішить; прийшло зовсім пропадати!”

– Не журися, батюшка! – сказала йому дочку-семирічка. – Іди-но до мисливців та купи мені живого зайця так живу перепілку.

Батько пішов і купив їй зайця і перепілку.

На другий день вранці скинула семирічка весь одяг, наділа на себе сітку, а в руки взяла перепілку, сіла верхи на зайця і поїхала в палац.

Цар її біля воріт зустрічає. Вона вклонилася цареві.

– Ось тобі, государ, подаруночок! – і подає йому перепілку.

Цар простягнув було руку, перепілка порх – і полетіла!

– Добре, – каже цар, – як наказав, так і зроблено. Скажи мені тепер: адже твій батько бідний, ніж ви корми?

– Батько мій на сухому березі рибу ловить, пасток у воду не ставить, а я подолом рибу ношу та юшку варю.

– Що ти, дурна, коли риба на сухому березі живе? Риба в воді плаває!

– А ти розумний! Коли бачено, щоб віз лоша принесла?

Цар присудив віддати лоша бідному мужикові, а дочка його взяв до себе. Коли семирічка зросла, він одружився на ній, і вона стала царицею.