Казка Салтикова-Щедріна «Чесноти і Пороки» – філософське і одночасно сатиричне міркування автора про взаємини між позитивними і негативними якостями. З давніх часів вони ворогували: недоліки процвітали і жили в своє задоволення, в той час як достоїнств доводилося терпіти нужду і отримувати удари долі від не проявляємо до них заступництва фортуни.

Так і прагнули постійно Чесноти урезонити вади, погрожуючи каторгою і іншими тяжкими наслідками, а ті в свою чергу з ними не церемонилися і у відкритій сутичці практично завжди перемагали своїх опонентів…

Текст казки

Чесноти з Вадами здавна були у ворожнечі. Вади жили весело й спритно свої справи здійснювали; а Чесноти жили посерее, але зате в усіх абетках і хрестоматіях як приклад для наслідування наводилися. А нишком між тим думали: “От якби й нам, подібно Пороків, вдалося гарненьке дільце обделать!” Так, зізнатися сказати, під шумок і здійснювали.

Важко сказати, з чого у них спочатку війна пішла і хто перший задер. Здається, що Чесноти перші почали. Порок-то спритний був і на вигадки гораздый. Як пішов він, наче кінь був борзий, простір ногами забирати, та в парчах, та в шовках по белу світла хизуватися – Чесноти-то за ним і не встигли. І не поспевши, – засмутилися. “Гаразд, кажуть, щеголяй, нахаба, в шовках! Ми і в лахмітті від всіх поважні будемо!” А Вади їм у відповідь: “Та будьте вшановані з богом!”

Не стерпіли Чесноти насмішки і стали Вади на всіх перехрестях костить. Вийдуть в дранті на распутие і чіпляються до перехожих: “чи Не правда, панове чесні, що ми вам і лахміття милі?” А перехожі у відповідь: “Бач вас, салопниц, скільки розвелося! проходьте, не затримуйте! бог подасть!”

Пробували Чесноти і до городовим за сприянням звертатися. “Чого ж ви дивитеся? зовсім публіку розпустили! адже вона, того й гляди, по вуха в пороках загрузне!” Але городові знай собі стоять так Пороків під козирок роблять.

Так і залишилися Чесноти ні при чому, тільки пригрозили з досади: “Ось стривайте! ушлют вас вже за ваші справи на каторгу!”

А Вади між тим все вперед та вперед біжать, та ще й нахваляються. “Знайшли, кажуть, чим лякати – каторгою! Для нас ще буде каторга, або ні, а ви з самого народження у неї по вуха сидите! Бач, злецы! кістки та шкіра, а очі, подивися, як горять! Клацають на пиріг зубами, а як до нього приступитися – не знають!”

Словом сказати, розгоралася незгода з кожним днем більше і більше. Скільки разів навіть до відкритого бою доходило, але і тут фортуна майже завжди Чеснотам зраджувала. Здолають Вади і закують Чесноти в кайдани: “Сидіть, зловмисники, струнко!” І сидять, поки начальство не заступиться так на волю не випустить.

В одну з таких баталій йшов повз Іванушка-Дурник, зупинився і каже б’ються:

– Дурні ви, дурні! з-за чого тільки ви один одного увечите! адже спочатку-то ви всі однаково властивостями були, а це вже потім, від недолугості та від каверзи людський, чесноти та вади пішли. Одні властивості понажали, іншим вільний хід дали – коліщата в машині і поиспортились. І запанували на світі смута, свара, скорбота… А ви ось що зробіть: зверніться до первісного джерела – може бути, на чому-небудь і зійдетеся!

Сказав це і пішов шляхом-дорогою в казначейство подати вносити.

Подіяли на б’ються Иванушкины слова, або пороху для продовження битви недостало, тільки вклали бійці мечі у піхви і задумалися.

Думали, втім, більше Чесноти, тому що у них з голоду животи підвело, а Пороки, як протрубили труби відбій, так зараз же за своїм колишнім канальским справах розбрелися і знову на славу зажили!

– Добре йому про “властивості” говорити! – перше мовивши Смиренність, – ми й самі не плоше його ці “властивості” знаємо! Так ось одні властивості в оксамиті хизуються і на золоті їдять, а інші в затрапезе ходять по цілим дням не ївши сидять. Іванушке з підлоги-горя: він набив мамон половою і прав; а нас на полові не проведеш – ми знаємо, де раки зимують!

– Та й що за “властивості” такі проявилися! – стривожилася Благочиння, – немає тут порухи який? Завжди були Чесноти і були Вади, сотні тисяч років це справа ведеться і сотні тисяч томів про це написано, а він-тко, відразу вирішив: “властивості”! Ні, ти спробуй, приступись-ка до цим сотням тисяч томів, так і побачиш, яка від них пил стовпом полетить!

Судили, рядили і нарешті розсудили: Благочиння правду сказало. Скільки тисяч століть Чесноти числилися Чесноти і Пороки – Пороками! Скільки тисяч книг про це написано, яка маса паперу і чорнила изведена! Чесноти завжди праворуч стояли, Пороки – ошуйю; і раптом, по дурному Иванушкину речі, від усього відмовся і назовись якимись “властивостями”! Адже це майже те ж, що від прав стану відмовитися і “людиною” назватися! Просто-то воно, звичайно, просто, адже інша простота гірша за крадіжку. Піди-тко спроста-то торкнися, ан з першого ж кроку в таке незліченна безліч капканів попадеш, що й голову там, мабуть, залишиш!

Ні, про “властивості” думати нема чого, а от компроміс який-небудь знайти, або, як по-російськи зветься, фортель – це, мабуть, вдало. Такий фортель, який і Чесноти б возвеселил, так і Пороків б до вподоби припав. Бо ж і Пороків часом моторошно доводиться. Ось намеднись Любострастие злочину в лазні зловили, протокол склали, та в ту ж ніч Перелюбство в одній білизні спустили зі сходів. Вольномыслие-то давно пишним цвітом цвіла, а тепер його з коренем вирвали! Стало бути, і Порокам на фортель піти небезвыгодно. Милостиві государі! милостиві государині! не завгодно кому запропонувати: у кого на прикметі “средствице” є?

На цей виклик перш за всіх виступив древній дідок, Досвідом званий (є два досвіди: один хибний, а інший доброчесний; так цей – доброчесний був). І запропонував він штуку: “Відшукайте, каже, таке скарб, який і Чесноти б уважило, так і від Пороків було б не проти. І пошліть його парламентером у ворожий табір”.

Стали шукати і, зрозуміло, знайшли. Знайшли двох бобылок: Помірність і Акуратність. Обидві на задвірках у добродетельских селищах жили, сирітський надів тримали, але торгували корчемным вином і потихеньку Вади у себе брали.

Однак перший млинець вийшов грудкою. Бобылки були і мало представительны, і дуже податливі, щоб виконати покладену на них завдання. Ледь з’явилися вони в таборі Вад, ледь почали гармидер розводити: “Помаленьку-то спокійніше, а потихеньку – вірніше”, як Пороки всім скопищем загаласували:

– Чули ми-ста примовки-ці! давно ви з ними близько нас похаживаете, та не в коня корм! Йдіть з богом, бобылки, не проедайтесь!

І як би для того, щоб довести Чеснот, що їх на кривій не об’їдеш, на всю ніч закотилися в трактир “Самарканд”, а під ранок, розходячись звідти, зловили Утримання і Непрелюбысотворение і вчинили з ними до такого ступеня низько, що навіть татари з “Самарканда” дивувалися: добрі панове, а що роблять!

Зрозуміли тоді Чесноти, що справа це серйозна і треба за нього справжнім зразком взятися.

Розвинулося між ними в ту пору істота середнього роду: ні рак, ні риба, ні курка, ні птах, ні дама, ні кавалер, а все помаленьку. Розвинулося, вирівнялося і розквітло. І було цього межеумку ім’я теж середнього роду: Лицемірство…

Все в цьому істоті було загадкою, починаючи з походження. Старожили казали, що одного разу Смирення з Любострастием в темному коридорі спознались, і від цього стався плід. Плід цей Чесноти спільно вигодували і випоїли, а потім і в пансіон до француженці Комільфо віддали. Цю здогадку підтверджує і зовнішній вигляд Лицемірства, тому що хоча воно ходило не інакше, як з опущеними долу очима, але прозорливцы не раз помічали, що по обличчю його частенько пробігають любострастные тіні, а поперек, при нагоді, навіть дуже недобре здригається. Безсумнівно, що в цьому зовнішньому двоегласии значною мірою був винен пансіон Комільфо. Там Лицемірство всім головним наук вивчилося: і “як по струнці ходити”, і “як водою не замутити”, і “без мила в душу влізти”; словом сказати, все, що доброчесне життя забезпечує. Але в той же час воно не избегло і впливу канкану, яким і стіни, і повітря пансіону були просякнуті. Але, крім того, мадам Комільфо ще й тим подгадила, що повідомила Лицемірству подробиці про його батьків. Про батька (Любострастии) зізнавалася, що він був моветон і зухвалий – до всіх щипатися ліз! Про матері (Смирення) – що вона хоча не мала блискучою зовнішністю, але так мило скрикувала, коли її щипали, що навіть і не розташовані до щипанию Вади (які Хабарництво, Любоначалие, Смуток та ін.) – і вони не могли відмовити собі в цьому задоволенні.

Ось це-то середнє істота, очі долу опускающее, але і з-під заплющених повік блудливо навколо высматривающее, і вибрали Чесноти, щоб увійти в переговори з Вадами, і такий загальний modus vivendi [образ поведінки (лат.)]винайти, при якому і тим і іншим було б жити привільно.

– Так ти по нашому-то вмієш? – вздумало було попередньо проекзаменувати його Галантерейне Звернення.

– Я-то? – изумилось Лицемірство, – так я ось як…

Та не встигли Чесноти отямитися, як у Лицемірства вже і очі опущені, руки складені на грудях, і румянчик на щічках грає… дівиця, та й шабаш!

– Бач, дошлая! ну, а по-їхньому, по-порочним… як?

Але Лицемірство навіть не відповіло на це питання. В один момент він учинив щось, ні для кого виразно не видиме, але до такої міри достовірне, що Прозорливство тільки сплюнуло: “Тьху!”

І потім всі однаково вирішили: написати у нотаріуса Бизяева загальну довіреність для ходіння по всіх добродетельским справ і вручити її Лицемірства.

Взявся за гуж, не говори, що не дужий: як не гірко, а довелося Вади пардону просити. Йде Лицемірство в їхній підлий вертеп і від сорому не знає, куди очі подіти. “Скрізь-то нині це паскудство розвелося! – скаржиться вона вголос, а подумки додає: – Ах, добре Вади живуть!” І точно, не встигло Лицемірство з версту від добродетельской резиденції відійти, як вже з усіх боків на нього разливанным морем війнуло. Смехи, та танці, та ігри – стогін від веселощів варто. І місто який відмінний Вади для себе вибудували: просторий, світлий, з вулицями і провулками, майданами і бульварами. Ось вулиця Лжесвідчення, ось площа Зради, а ось і Сороміцької бульвар. Сам Батько Брехні тут сидів і з лавочки наклепом распивочно і винос торгував.

Але як не весело жили Пороки, як ні досвідчені вони були у всяких канальских справах, а уздрівши Лицемірство, і вони ахнули. З вигляду – ні дати, ні взяти, суща дівиця; але точно суща – цього і сам чорт не розбере. Навіть Батько Брехні, який думав, що немає в світі тієї підлості, якої б він не відбувся, – і очі витріщив.

– Ну, – каже, – це я про себе марно мріяв, ніби шкідливіше мене на світі нікого немає. Я – що! ось він, справжній-то отрута, де! Я більше нахабою намагаюсь – тому мене хоч і не часто, а все-таки від часу до часу з драбини в три шиї спускають; а це скарб, коли прильнет, – від нього вже не відкрутишся! Так тебе опутает, так оточить, що поки всі соки не вызудит – не випустить!

Тим не менш, як не великий був ентузіазм, збуджений Лицемірством, проте і тут без ворожнечі не обійшлося. Вади солідні (аборигени), паче всього дорожившие переказами старовини, як, наприклад: Суемудрие, Пустомыслие, Гордість, Людиноненависництво і ін., – не тільки самі не пішли назустріч Лицемірства, але і інших остерігали.

– Істинний порок не потребує прикриття, – говорили вони, – але сам свій прапор високо і грізно тримає. Що істотно нового може відкрити нам Лицемірство, чого б ми від початку віків не знали і не практикували? – Позитивно нічого. Навпаки, воно навчить нас небезпечним вивертів і змусить нас якщо не прямо соромитися самих себе, то, у всякому разі, показувати вигляд, що ми соромимося. Caveant consules! [Нехай консули будуть пильні! (лат.)] Досі у нас було достатньо твердих і вірних послідовників, але ж вони, бачачи наші виверти, можуть сказати: “Повинно бути, і справді Пороків непереливки, коли вони самі від себе отрицаться повинні!” І відвернуться від нас, ось побачите – відвернуться.

Так говорили заматерелые Вади-Катоны, які не визнавали ані нових віянь, ні спокус, ні обстановок. Народившись в гної, вони воліли задихнутися в ньому, лише б не відступити від староотеческих переказів.

За ними йшла інша категорія Вад, які теж не виявили особливого ентузіазму при зустрічі з Лицемірством, але не тому, однак, щоб останнім їм подобалося, а тому, що вони вже і без посередництва Лицемірства складалися в секретних відносинах з Чеснотами. Сюди належали: Зрада, Віроломство, Зрада, Нашіптування, Ябеда та ін. Вони не вибухнули кліками торжества, не аплодували, не пропонували здравиць, а тільки підморгнули оком: ласкаво просимо!

Як би те ні було, але торжество Лицемірства було забезпечено. Молодь, в особі Розпусти, Пияцтва, Об’їдання, Розпусти, Мордобою і ін., відразу скликала сходку і зустріла парламентера такими оваціями, що Суемудрие тут же знайшлося вимушеним припинити свою воркотню назавжди.

– Ви тільки мутите всіх, старі капосники! – кричала старим молодь. – Ми хочемо жити, а ви зневіру наводьте! Ми в хрестоматію потрапимо (це особливо лестило), у салонах блищати будемо! нас бабусі будуть любити!

Словом сказати, ґрунт для угоди була знайдена, так що коли Лицемірство, повернувшись додому, віддало Чеснотам звіт про свою місію, то було одностайно визнано, що всякий привід для існування Чеснот і Вад, як окремих і ворожих один одному груп, усунений назавжди. Тим не менш стару номенклатуру скасувати не вирішувалися – почім знати, може бути, і знову знадобиться? – але поклали вживати її з таким розрахунком, щоб усім було очевидно, що вона прикриває собою один тільки прах.

З тих пір пішло між Чеснотами і Вадами гостинність велике. Захоче Розпуста побувати в гостях у Стриманості, візьме під ручку Лицемірство, – та Утримання вже здалеку, побачивши їх, вітає:

– Милості просимо! покірно прошу! У нас про вас…

І навпаки. Захоче Стриманість у Розпусти постненьким поласувати, візьме під ручку Лицемірство, а у Розпусти і всі двері навстіж:

– Милості просимо! покірно прошу! У нас про вас…

У пісні дні постненьким пригощають, у скоромні – скоромненьким. Однією рукою творять хресне знамення, інший – шаленіють. Одне око горі зводять, іншим – невпинно вожделеют. Вперше Чесноти солодощі пізнали, так і Вади не залишилися у програші.

Навпаки, всім і кожному кажуть: “Ніколи у нас таких ласощів не бувало, якими тепер мимохідь жуируем!”

А Іванушка-Дурник і про сю пору не може зрозуміти: чому Чесноти і Пороки так охоче помирилися на Лицемірстві, тоді як набагато природніше було б зійтися на тому, що і ті і інші суть “властивості” – тільки і всього.