Народна казка «Бичок – смоляний бочок», неймовірно популярна у дітей молодшого віку. Кумедний і веселий вийшов бичок у дідуся, призначений для маленької внучки. Їй так хотілося пограти з бичком, що дід просто – напросто зробив його з соломи. І хто б міг подумати, що бичок оживе по справжньому. Бичок ожив, та ось біда, внадилися до них у двір лисиця з вовком походжати. Вони – то думали, що бичок справжній і дуже бажали їм поласувати. Але і дід був досить хитрим і прозорливим. Взяв він свого бичка і боки йому смолою вимазав. Тут то підступні лиходії і приклеїлися. Довелося довго просити вибачення і ніколи більше не з’являтися. А бичок разом з дідом і онукою тепер могли цілими днями спокійно граються на сонечку.

Текст казки

Жили старий зі старою, була у них одна внучка — Оленка. У всіх у селі худобинка була: у кого коровушки, у кого телятки, у кого овечки, а в них нікого не було. Ось одного разу дідусь і каже: “Бабо, а давай-но зробимо ми свою Оленку з соломи бичка та вымажем йому смолою бочка”.

Зробили з соломи бичка, вимазали смолою бочка і поставили у двір. Вранці народ скотинушку погнав, і бабуся з Оленка погнали свого бичка. Пригнали на галявинку, а самі в ліс пішли сладку ягідку суничку збирати.

Варто бичок на галявині, раптом біжить зайчик і каже: “Що за диво? Скільки років я бігав по цьому лужку, ніколи не бачив такого дива!”

Бігав-бігав, вже цікаво боляче стало: взяв та лапою і спробував, та в смолу лапу заліпив. Прийшли бабуся з онукою, погнали бичка додому, а зайчик на трьох лапках теж стрибає. Став зайчик просити: “Відпустіть мене додому, я за це вам, Оленку бус та стрічок принесу”.

Шкода стало зайчика, взяли і відпустили додому. Втік зайчик додому.

На другий день бабуся з Оленка знову погнали бичка. Пригнали на галявинку, а самі пішли грибів шукати. По галявині побігла лисичка, побачила бичка, вже так вона зацікавилася. Кругом бігала-бігала та раз лапу — і теж заліпила, та ніяк не може лисиця лапу свою витягнути. Прийшли бабуся з Оленка, погнали бичка додому, і лисиця теж на трьох лапах стрибає. Стала лисиця просити: “Відпустіть мене до малих детушкам-лисенятушкам, я за це вам гусей та качок, та курей прижену. У вас будуть і яєчка, і м’ясо, і подушка пухова, і перинка перяная!”

Відпустили і лисицю. На третій день погнали бичка смоляного бочка в полі. Знову поставили, а самі пішли квіти збирати. Збирають квіти, раптом на галявині пішов ведмідь, він побачив бичка — цікаво стало Мишкові: кругом обійшов, другий раз обійшов — і з того боку підійде, і з іншого боку підійде: “Що за диво? У житті не бачив такого бичка! Давай,— думає,— спробую лапою”. Як спробував лапою — так і заліпив свою лапу. Скільки не бився Ведмедик, ніяк свою лапу не міг звільнити. Прийшла бабуся з онукою, погнали бичка додому, і Ведмедик на трьох лапах теж стрибає. Став Ведмедик просити: “Відпустіть мене до малих детушкам-медвежатушкам! Я за це вам і биків, корів восени прижену”.

Відпустили Ведмедика. Після цього все літо ганяли на цей лужок бичка — ніхто більше не попався. Восени народ всю худібку у двір закрив, і бабуся з Оленка теж свого бичка пригнали, теж у двір закрили. Сидить Оленка вдома, скушно знову їй стало. Раптом на вулиці шум, крик — “га-га-га”. Як подивиться Оленко, а лисиця жене і курей, і качок, і гусей — тільки пух летить по всьому, по всій вулиці. Пригнала і кричить: “Оленко, відчиняй ворота!”

Відкрили бабуся з Оленка ворота, впустили курей і качок. Ну, у Оленки з’явилося м’ясо свіже, і перинка перяная, і подушка пухова, і яєчка.

Довго чи коротко, по селі знову крик пішов — корови мукають, бики кричать. Кричить ведмідь: “Відчиняйте ворота!” Відкрили ворота, у Оленки та молоко свіже, і сметанка, і сливочки, і сирок став. Тільки один заєць нічого не приносить. “Ну,— думає,— одурив нас зайчик”. А заєць чекав зими. Як тільки настала зима, зайчик прийшов у село на посиденьки; дівчата пісні співають, прядуть пряжу — ну і заєць танцювати, та ну всякі коліна виробляти! Танцював-танцював, дівчата його і нарядили: хто намисто, хто стрічки прив’язав. Зайчик сів у куток, сидів-сидів, і тільки дівчата сіли за прядки, стали пісні співати — він тихенько і втік. Оленку і намиста приніс, і стрічки приніс.