Сюжет оповідає російської народної казки «Батрак» про мужика, у якого було три сини. Старший та середній були простофилями, а от молодший видався хоробрим та хитрим хлопцем. Відправив отець старших синів до купця на заробітки. Але обдурив купець, не заплативши їм ні копійки. Тоді молодший пішов з нього борги вимагати, силу свою удалую показувати. Назвав він ціну за роботу в один щигля. І жадібний купець на це і купився. Та не одразу він зрозумів, яким сильним хлопцем герой цієї казки був. Не побоявся він з розбійниками впоратися, нечисту силу теж в баранячий ріг скрутив…

Текст казки

Жив-був мужик; у нього було три сини.

Пішов старший син у найми найматися; прийшов в місто і найнявся до купця, а той купець куди був скупий і суворий! Тільки одну мову і тримав: як заспіває півень, так і вставай батрак, та берися за роботу. Важко, важко здалося хлопцеві; він прожив із тиждень і вернувся додому.

Пішов середній син, прожив у купця з тиждень, не витримав і взяв розрахунок.

– Батюшка, – каже меншою син, – дозволь, я піду у наймити до купця.

– Куди тобі, дурню! Знав би сидів на печі! Краще тебе ходили, та ні з чим ворочались.

– Ну як хочеш, а я піду!

Сказав і пішов до купця:

– Здрастуй, купець!

– Здрастуй, молодець! Що доброго скажеш?

– Найми мене в найми.

– Зволь; тільки у мене, брат, як півень заспіває – так і йди на роботу на весь день.

– Знамое справа: найнявся, що продався!

– А що візьмеш?

– Та що з тебе взяти? Рік проживу – тобі клацання та купчисі щипок; більше нічого не треба.

– Гаразд, молодець! – відповідає господар, а сам думає: «Оце благодать! Ось коли дешево найняв, так дешево!»

Ввечері батрак зміг, зловив півня, загорнув йому голову під крило і завалився спати. Вже північ давно минула, справа до ранку йде – пора б батрака будити, та півень не співає! Піднялося сонечко на небо – батрак і сам прокинувся.

– Ну, господар, давай снідати, час йти працювати.

Поснідав і пропрацював день до вечора; в сутінки знову спіймав півня, загорнув йому голову за крило і завалився спати до ранку. На третю ніч знову теж.

Дався диву купець, що за притча така з півнем: зовсім перестав горло дерти!

– Піду-но я, – думає, – на село, пошукаю іншого півня.

Пішов купець півня шукати і батрака з собою взяв.

От ідуть вони дорогою, а назустріч їм четверо мужиків бика ведуть, так і бик ж – великий та злющий! Ледве-ледве на мотузках втримають!

– Куди, братці? – запитує батрак.

– Так бугая на бійню ведемо.

– Ех, ви! Четверо бика ведете, а тут і робити нічого!

Підійшов до бика, дав йому в лоб клацання і вбив до смерті; після вхопив щипком за шкуру – вся шкура геть!

Купець як побачив, які в батрака клацання та щипки, боляче похнюпився; зовсім забув про півні, повернувся додому і став з купчихой раду радити, як їм лихо-горе відбувати?

– А ось що, – каже купчиха, – пошлемо-но ми батрака пізно ввечері в ліс, скажімо, що корова із стада не прийшла; нехай його люті звірі з’їдять!

– Гаразд!

Дочекалися вечора, повечеряли; вийшла купчиха на двір, постояла біля ганочка, входить у хату і каже батраку:

– Що ж ти корів в сарай не загнав? Адже однією, комолой, нема!

– Так, здається, вони всі були…

– То-то все! Іди мерщій в ліс та й пошукай добре.

Батрак одягнувся, взяв кийок і побрів у дрімучий ліс; скільки не ходив по лісі – не видно жодної корови; став придивлятися та придивлятися – лежить ведмідь у барлозі, а батрак думає – то корова.

– Эхма, куди потрапила, проклята! А я тебе всю ніч шукаю.

І давай осаджувати ведмедя дубинкою; звір кинувся навтьоки, а батрак вхопив його за шию, приволік додому і кричить:

– Відчиняй ворота, бери живота!

Пустив ведмедя в сарай і замкнув разом з коровами. Ведмідь зараз взявся корів душити так ламати; за ніч всіх до одного, так і порішив. Ранок каже батрак купцеві з купчихою:

– Адже корову-то я знайшов.

– Підемо, дружина, подивимося, яку корову знайшов він у лісі?

Пішли в сарай, відчинили двері, глядь – корови задушені, а в кутку ведмідь сидить.

– Що ти, дурень, наробив? Навіщо ведмедя в сарай притягнув? Він всіх корів у нас порішив!

– Постій же, – каже наймит, – не минути йому за те смерті!

Кинувся в сарай, дав ведмедю клацання – з нього і дух вон!

– Погано, – думає купець, – люті звірі йому байдуже. Хіба один чорт з ним сладит!

– Їдь, – каже батраку, – на чортова млин та сослужи мені велику службу: збери з нечистих гроші; в борг у мене забрали, а віддавати не віддають!

– Прошу, – відповідає батрак, – для чого не послужити такої дрібниці?

Запріг коня у віз і поїхав на чортова млин; приїхав, сів на греблі і став мотузку вити. Раптом вистрибнув з води біс:

– Батрак! Що ти робиш?

– Чай, сам бачиш: мотузку в’ю.

– На що тобі мотузка?

– Хочу вас, чортів, тягати так на сонечку сушити; а то ви, окаянні, зовсім перемоклі!

– Що ти, що ти батрак! Ми тобі нічого поганого не зробили.

– А навіщо моєму господарю боргів не платите? Займати мабуть вміли!

– Постій трошки, я піду запитаю старшого, – сказав чорт і пірнув у воду. Батрак зараз за лопату, вирив глибоку яму, прикрив її зверху хмизом, посередині свій шлик заставив, а в шлику-то заздалегідь прорізав дірку.

Чорт вискочив і каже батраку:

– Старшої запитує, як будеш ти чортів тягати? Адже наші бездонні вири.

– Велика важливість! У мене на те є мотузка така: скільки хочеш міряй, всі кінця не доберешся.

– Ану покажи!

Батрак зв’язав обидва кінця своєї мотузки і подав рису; вже той меріл-меріл, меріл-меріл, всі кінця немає.

– А багато ль боргів платити?

– Так ось цей насип шлик сріблом, як раз буде.

Рис пірнув у воду, розповів про все найстаршому; шкода стало старого з грошима розлучатися, а робити нічого, прийшло розщедрюватися. Насипав батрак повний вооз срібла і привіз до купця.

– Ось вона біда! І чорт його не бере!

Став купець з купчихой уговариваться втекти з дому; купчиха напекла пирогів та хлібів, наклала два мішка і лягла відпочити, щоб до ночі з силами зібратися та від батрака піти. А батрак вивалив з мішка пироги і хліб та замість того в один поклав жорна, а в іншій сам заліз; сидить – не ворохнется, і дух притаил! Вночі розбудив купець купчиху, звалили собі по мішку на плеча і побігли з двору. А батрак з мішка подає голос:

– Гей, господар з господинею! Стривайте, мене з собою візьміть.

– Дізнався, проклятий! Жене за нами! – кажуть купець з купчихою і побігли ще швидше; у як уморились! Побачив купець озеро, зупинився, скинув мішок з плечей:

– Відпочинемо, – каже, – хоч трошки!

А батрак висловлюється:

– Тихіше кидай, господар! Усі боки переломаешь.

– Ах, батрак, та ти тут!

– Тут!

Ну, добре; зважилися заночувати на березі і лягли всі поряд.

– Дивись, дружина, – каже купець, – як тільки засне батрак, ми його кинемо у воду.

Батрак не спить, перевертається з боку на бік перевалюється. Купець так купчиха чекали-чекали і заснули; батрак негайно зняв з себе кожух та шапку, надів на купчиху, а сам вбрався в її шубейку і будить господаря:

– Вставай, кинемо батрака в озеро!

Купець став; підхопили вони удвох сонну купчиху і кинули у воду.

– Що ти, господар, зробив? – закричав батрак. – За що втопив купчиху?

Робити нічого купцеві, вернувся додому з наймитом, а батрак прослужив у нього цілий рік та дав йому щигля в лоб – тільки й жив купець! Батрак взяв собі його маєток і став жити-поживати, добра припасати, лиха переповнена.