Сучасні топографічні карти були б малоінформативними, якщо б не містили чисельні дані про рельєф даної місцевості. Характеристики рельєфу прийнято позначати з використанням різних ізоліній. Изобата – це один з типів цих ліній.

Поняття про ізолінії

Отже, изобата. Це що таке? Перш ніж розглядати це питання, необхідно дати визначення ізолінії. Під нею розуміють лінію, яка з’єднує точки з однаковим чисельним значенням деякої величини. Цією величиною може бути висота місцевості над рівнем моря, температура повітря, атмосферний тиск та інші фізичні характеристики. Сама ж ізолінія в більшості випадків є плавною кривою.

Використання ізоліній в топографічних картах стало дуже вдалим винаходом людини, оскільки завдяки їм можна отримати повну інформацію про рельєф. Кажучи простими словами, ізолінії дозволяють на площині паперу зобразити 3D-модель реальної місцевості.

Відзначимо наступні особливості ізоліній:

• Вони не перетинаються один з одним.
• На кожній ізолінії, або на деяких з них, підписана чисельне значення величини, яку вона представляє, наприклад висоти. Для зручності читання карти числа наносять через однакові інтервали.
• Відстань між ними визначає градієнт відповідної величини, чим менше ця відстань, тим швидше змінюється величина. Цей факт призводить до того, що при зображенні вершин гір або западин ізолінії густішає (ближче один до одного).

Ізолінії застосовують найчастіше в картографії та метеорології. Однак з кінця попереднього століття їх почали використовувати для опису абсолютно різних процесів, наприклад при наданні інформації про рівні забруднення шкідливими речовинами повітря в даній місцевості; при описі економічних, соціальних і інших явищ.

Що таке ізобати в географії?

Визначення изобате можна дати наступне: це ізолінія, яка використовується в картографії для подання точок, що мають однакову глибину на океанському і морському дні. Слово “изобата” має грецьке походження. Складається з двох частин: “з” – рівний, однаковий, “бата” – глибина.

Густота изобат на картах і чисельні значення глибини на них залежать від особливостей рельєфу дна, від масштабу самої картки, а також від її важливості. Наприклад, ізобати дна річок і озер мають чисельні значення близько одного метра, у той час як дно океанів описується лініями з числами близько одного кілометра.

Таким чином, відповідаючи на питання, що визначають по лініях изобатам, можна сказати: глибину і рельєф морського (річкового, океанського, озерного) дна.

Історична довідка

Ідею використання кривих ліній для опису рельєфу місцевості і морського дна стали використовувати тільки в кінці XVI століття. Одне з перших свідчень застосування ізобати – це опис дна річки Спарне в Голландській провінції Гарлем, яке виконав фермер Пітер Брунц (Pieter Bruinsz).

У 1727 році ізобати використовував голландський інженер Ніколас Крукис (Nicholas Cruquius) для зображення на карті дна річки Мервед. Крукис у своїй роботі для визначення глибини використовував морську сажень (приблизно 2 метри).

У 1737 році французький географ Філіп Буаш застосував розглянуті лінії для опису дна англійського каналу (Ла-Манш).

В 1834 році в Російській Імперії, і в 1838 році у Великобританії, вийшли друковані видання морських карт, з цього моменту використання изобат для визначення морських глибин стає світовим стандартом.

Цікаво відзначити, що ізогіпсі (лінії, які позначають висотний рельєф на суші) стали застосовуватися на топографічних картах значно пізніше, ніж ізобати, приблизно на початку 70-х років XVIII століття.

Наука про вимірювання морських глибин

Отже, ізобати в географії – це лінії, якими позначають рельєф дна. Варто сказати ще кілька слів про те, як люди вимірюють глибину озер, річок, океанів і морів. Наука, яка займається цим, називається “батиметрия” (від грец. “бата”-глибина, “метрія” – вимірювання).

Вперше вимірюванням глибини стали займатися моряки, які для цього використовували примітивний інструмент: мотузку з вузлами. Цей спосіб був вкрай виснажливим, неефективним і неточним, оскільки на вимірювану величину впливали припливи і погода на поверхні моря.

В даний час для цієї мети використовують сонари, які встановлюються під кілем кораблів. Сонар випромінює звукові хвилі в мікрохвильовому діапазоні, вони відбиваються від морського дна і назад повертаються до приладу. Знаючи швидкість хвиль у воді і час їх руху, можна з високою точністю визначити рельєф дна.

В останні десятиліття для проведення точних вимірів глибин і складання топографічних карт донного рельєфу в масштабах всієї планети використовують штучні супутники.

Ізобати і 3D-модель рельєфу

З розвитком комп’ютерних технологій багато топографічні карти стали представляти у вигляді 3D-моделей реальної місцевості або морського дна.

Здавалося б, ізогіпсі і ізобати – це те, що більше не потрібно, але це не так. Справа в тому, що модель 3D створює труднощі в оцінці “на око” градієнтів висот. Тому в даний час для представлення наочної і повної інформації про рельєф використовують 3D-модель, на яку нанесені ізобати (або ізогіпсі).