Читати текст билини
Про те, як звичайний орач виявився силачем і богатирем, побив ціле місто, повідає билина «Вольга і Микула». Богатир по імені Вольга хотів набратися мудрості – як щука, плавати під водою, і подібно сокола, літати в небесах. Він збирає собі військо з 13 добрих молодців, і відправляється в шлях. По дорозі до них доносяться звуки сохи. Вони вирішують подивитися, де орач, але доїхати ніяк до нього не можуть. Нарешті, вони дісталися до орача. Той питає, куди вони направляються. Вольга каже, що збирати данину, так як милостивий князь подарував йому три міста.

Орач попереджає подорожнього, що мужики в місті можуть його побити…

Текст билини

Коли засяяло сонце червоне
На тое на небушко на ясне,
Тоді зароджувався молодий Вольга,
Молодий Вольга Святославович.

Як став тут Вольга растеть-матереть,
Похотелося Ользі багато мудрості:
Щукою-рибою ходити йому в глибоких морях,
Птахом-соколом літати йому під оболока,
Сірим вовком нишпорити по чыстыим полів.
Йшли всі риби у синні моря,
Всі птахи відлітали за оболока,
Поскакали всі звірі у темныи лісу.

Як став тут Вольга растеть-матереть,
Збирав собі дружинушку хоробрую:
Тридцять молодців та без єдиного,
А сам-то був Вольга у тридцатыих.
Збирав собі жеребчика темно-кариих,
Темно-кариих жеребчика нелегченыих.
Ось посели на добрих коней, поїхали,
Поїхали до міст та за получкою.
Повиїжджали в раздольице чисто поле,
Почули у чистому полі оратая.
Як репетує в поле оратай, посвистує,
Сошка у оратая поскрипує,
Омешики по камінчиках почиркивают.
Їхали-то день адже з ранку до вечора,
Не могли до оратая доїхати
Вони їхали так і інший день.
Інший день, адже з ранку до вечора,
Не могли до оратая доїхати.
Як репетує в поле оратай, посвистує,
А омешики по камінчиках почиркивают.
Тут їхали вони третій день,
А третій день ще до пабедья.
А наїхали в чистому полі оратая.

Як репетує в поле оратай, посвистує,
А бороздочки він так пометывает,
А спів-коріння вывертывает,
А великі-то каміння в борозну валить.
У оратая кобила солов’я,
Гужики у неї так шовкові,
Сошка у оратая кленова,
Омешики на сошке булатні,
Присошечек у сошки срібний,
А рогачик у сошки красна золота.

А у оратая кучері гойдаються,
Що не скачав чи перли розсипаються,
У оратая очі та ясна сокола,
А брови у нього так черна соболя.
У оратая чобітки зелений сап’ян
Ось шилом п’яти, носи востры,
Ось під п’яту-п’яту воробей пролетить,
Біля носа хоч яйце прокати.
У оратая капелюх пухова,
А кафтанчік у нього чорна оксамиту.

Каже-то Вольга такі слова:
– Божа допомогти тобі, оратай-оратаюшко!
Кричати, та орати, так крестьянствовати,
А борозенки тобі так пометывати,
А пенья-коріння вывертывати,
А великі-то каміння в борозну валити!
Каже оратай такі слова:
– Піди-но ти, Вольга Святославович!
Мені-ка непотрібна божа допомогти крестьянствовати.
А куди ти, Вольго, їдеш, куди шлях тримаєш?

Тут промовив Вольга Святославович:
– Як завітав мене так рідний дядечко,
Рідний дядечко та хресний батюшка,
Ласкавий Володимир стольно-київський,
Трьома чи містами з селянами:
Першим містом Курцовцем,
Іншим містом Ореховцем,
Третім містом Крестьяновцем.
Тепер їду до міст та за получкою.

Тут промовив оратай-оратаюшко:
– Ай ж ти, Вольга Святославович!
Там живуть-то мужички да все разбойнички,
Вони подрубят-то сляги калиновы
Так потоплять тебе в річці та в Смородині!
Я недавно там був у місті, третього дні,
Купив я солі ціле три хутра,
Кожен хутро був адже за сто пуд…
А тут стали мужички з мене грошей просити,
Я їм став адже грошів ділити,
А грошей-то стало мало ставитися,
Мужичків-то більше ставиться.
Потім став-то я їх відштовхувати,
Став відштовхувати так загрожувати кулаком.
Поклав тут їх я до тисячі:
Який стоячи стоїть, той сидячи сидить,
Який сидячи сидить, той лежачи лежить.-
Тут промовив адже Вольга Святославович:
– Ай ж ти, оратай-оратаюшко,
Ти поїдемо-до зо мною по товаришах.

А тут оратай-оратаюшко
Гужики шовкові повыстегнул,
Кобилу з сошки повывернул.
Вони сіли на добрих коней, поїхали.
Як хвіст у неї стелеться,
А грива-то у неї так завивається.
У оратая кобила ступью пішла,
А Вольгин кінь так адже поскакує.
У оратая кобила грудьми пішла,
А Вольгин кінь так лишається.
Каже оратай такі слова:
– Я залишив сошку під бороздочке
Не для-заради перехожого-проезжего:
Малопотужний-то наїде – взяти нічого,
А багатий-то наїде – не зазіхне,-
А для-заради чоловіка та селюка,
Як би сошку з земельки повыдернути,
З омешиков би земельку повытряхнути
Так кинути сошку за ракитов кущ.

Адже Тут Вольга Святославович
Посилає він дружинушку хоробрую,
П’ять молодцов та могучиих,
Як би сошку з землі та повыдернули,
З омешиков земельку повытряхнули,
Кинули б сошку за ракитов кущ.
Приїжджає дружинушка хоробрая,
П’ять молодцов та могучиих,
До тій чи до сошке кленовенькой.
Вони сошку за обжи навколо крутять,
А не можуть сошки з землі підняти,
З омешиков земельки повытряхнуть,
Кинути сошку за ракитов кущ.

Тут молодий Вольга Святославович
Посилає-від дружинушку хоробрую
Цілим адже він десяточком.
Вони сошку за обжи навколо крутять,
А не можуть сошки висмикнути з землі,
З омешиков земельки повытряхнуть,
Кинути сошку за ракитов кущ.

І тут Вольга Святославович
Посилає всю свою дружинушку хоробрую,
Щоб сошку з землі повыдернули,
З омешиков земельку повытряхнули,
Кинули б сошку за ракитов кущ.
Вони сошку за обжи навколо крутять,
А не можуть сошки з землі повыдернуть,
З омешиков земельки повытряхнуть,
Кинути сошку за ракитов кущ.

Тут оратай-оратаюшко
На своїй чи кобилі соловенькой
Приїхав до сошке кленовенькой.
Він брав-то адже сошку однією рукою,
Сошку з землі він повыдернул,
З омешиков земельку повытряхнул,
Кинув сошку за ракитов кущ.

А тут сіли на добрих коней, поїхали,
Як хвіст у неї стелеться,
А грива у ній так завивається.
У оратая кобила ступью пішла,
А Вольгин кінь так адже поскакує.
У оратая кобила грудьми пішла,
А Вольгин кінь так лишається.

Тут Вольга та він став покрикувати,
Ковпаком він став так адже помахувати:
– Ти постій-ко адже, оратай-оратаюшко!
Якби этая кобила коником б була,
За цю кобилу п’ятсот б дали.

Тут промовив оратай-оратаюшко:
– Ай ж дурний ти, Вольга Святославович!
Я купив цю кобилу з лошатком,
Лошатком та з-під матінки,
Заплатив за кобилу п’ятсот рублів.
Якби этая кобила коником б була,
За цю кобилу ціни не було б!

Тут промовив Вольга Святославович:
– Ай ж ти, оратай-оратаюшко,
Як-то тебе так звуть ім’ям,
Нарікають тебе так по вітчизні?-

Тут промовив оратай-оратаюшко:
– Ай ж ти, Вольга Святославович!
Я як жита-то напашу та під скирти складу,
Я під скирти складу та додому выволочу,
Додому выволочу та вдома вымолочу,
А я пива наварю та мужичків напою,
А тут стануть мужички мене похваливати:
“Молодий Микула Селянинович!”…