Читати текст билини
Про те, як кмітлива дружина Василина змогла врятувати чоловіка Ставра, розповість билина «Ставр Годинович». У князя Володимира був бенкет, на якому гості почали хвалитися тим, що мають, а самі дурні хвалилися молодими дружинами. Мовчав тільки Ставр Годинович. Тоді князь Володимир запитав його, чому він не хвалиться. Ставр відповідає, що якщо стане хвалитися, то його дружина «бояр виманить, а князя з розуму зведе». Тоді гості сказали, що потрібно посадити Ставра в підвал, і нехай дружина спробує це зробити.

На бенкеті у Ставра був свій чоловік, який, бачачи, що відбувається, поїхав до його дружини Василині, і сказав, що чоловіка посадили в підвал…

Текст билини

З тоя з землі Ляховицкия*
Сидів молодий Ставер син Годинович:
Він сидить за столом, та сам не хизується.
Испроговорил Володимир стольно-київський:
– Ай ж ти, Ставер син Годинович!
Ти що сидиш сам так не хвастаешь?
Аль немає у тебе сіл з присілками,
Аль ні городів з пригородками,
Аль немає в тебе добрих комоней,
Аль не славна твоя рідна матінка,
Аль не гарна твоя молода дружина?

Каже Ставер син Годинович:
– Хоча є у мене села з присілками,
Хоча є міста з пригородками,
Так то мені, молодцю, не похвальба;
Хоча є у мене добрих комоней,
Добрі комони стоять, все не ездятся,
Так то мені, молодцю, не похвальба:
Хоч славна моя рідна матінка,
Та й мені, молодцю, не похвальба;
Хоч хороша моя молода дружина,
Так і мені, молодцю, не похвальба;
Вона всіх князів-бояр та всіх повыманит,
Тебе, сонечка Володимира, з розуму зведе.

Все на бенкеті призамолкнули,
Самі кажуть таке слово:
– Ти, сонечко Володимир стольно-київський!
Засадимо-ка Ставра в льохи глибокі,
Так нехай-но Ставрова молода дружина
Нас, князів-бояр, всіх повыманит,
Тебе, сонечка Володимира, з розуму зведе,
А Ставра вона з льоху повыручит!

А був у Ставра тут своя людина.
Сідав на Ставрова на добра коня,
Їхав під землю Ляховицкую
До тієї Василисте Микуличной:
– Ах ти їй, Василиста дочка Микулична!
Сидиш ти п’єш так прохлаждаешься,
Над собою невзгодушки не відаєш:
Як твій Ставер та син Годинович
Посаджений у льохи глибокі;
Похвалився він тобою, молодою дружиною,
Що князів-бояр всіх повыманит,
А сонечка Володимира з розуму зведе.

Каже Василиста дочка Микулична:
– Мені-ка грошима викуповувати Ставра – не викупити,
Мені-ка силою виручати Ставра – не виручити;
Я можу немає Ставра повыручить
Своєю догадочкою женскою!
Скорешенько бігла вона,
Подрубила волосся по-молодецьки-де,
Накрутилася Васильем Микуличем,
Брала дружинушки хоробрыя,
Сорок молодців відважних стрільців,
Сорок молодців відважних борців,
Поїхала до міста до Києва.

Не доедучи до граду до Києва,
Пораздернула вона гарний-білий намет,
Залишила дружину у білого шатра,
Сама поїхала до сонечка Володимиру.
Б’є чолом, поклоняється:
– Здрастуй, сонечко Володимир стольно-київський
З молодою княгинею з Апраксією!
Говорив Володимир стольно-київський:
– Ти откудашний, удалый добрий молодець,
Ти аж орди, якій ти землі,
Як тебе звуть ім’ям,
Нарікають тебе по-батькові?

Відповідав удалый добрий молодець:
– Що я є з землі Ляховицкия,
Того короля син Ляховицкого,
Молодий Василь Микулич-де;
Я приїхав до вас про добрій справі – про сватання
На твоїй любимыя на доньки.

Говорив Володимир стольно-київський:
– Я сходжу – з дочкою подумаю.-
Приходить він до дочки, коханої:
– Ах ти ж, моя дочко возлюбленна!
Приїхав до нас посол з землі Ляховицкия,
Того короля син Ляховицкого,
Молодий Василь Микулич-де,
Про добрій справі – про сватання
На тобі, любимыя на дочці;
Що ж мені з послом буде делати?

Говорила донька йому возлюбленна:
– Ти їй, государ рідний батюшко!
Що у тебе тепер на розумі:
Видаєш девчину сам за жінку!
Мова-поговоря – все по-жіночому:
Перески тоненьки – все по-жіночому;
Де жуковинья були – тут місце знати;
Stegna тисне – всі добра береже.

Говорив Володимир стольно-київський:
– Я сходжу посла поотведаю.

Приходить до посла землі Ляховицкия,
Молоду Василью Микуличу:
– Вже ти молодий син Василь Микулич-де!
Не з шляху з дороженьки
Сходити тобі в парну під баенку?-
Казав Василь Микулич-де:
– Це з дороги не зле б!
Стопили йому парну баенку.
Доки Володимир споряджається,
Посол тієї пори у баенке випарувався,
З байны іде – йому честь віддає:
– Благодарствуй на парній на баенке!

Говорив Володимир стольно-київський:
– Що ж мене в баенку не почекав?
Я б в байну прийшов – тебе піддав жару,
Я б піддав жару і тебе обдав.

Казав Василь Микулич-де:
– Що ваша справа домашнє,
Домашнє справа, княженецкое;
А наша справа посольське:
Ніколи нам довго чванитися,
У баенке довго нам паритися;
Я приїхав про добром справи – про сватання
На твоїй любимыя на доньки.

Говорив Володимир стольно-київський:
– Я сходжу – з дочкою подумаю.

Приходить він до дочки, коханої:
– Ти їй же, дочко моя возлюбленна!
Приїхав є посол землі Ляховицкия
Про добрій справі – про сватання
На тобі, любимыя на дочці;
Що ж мені з послом буде делати?

Каже йому як дочка возлюбленна:
– Ти їй, государ мій рідний батюшко!
Що у тебе тепер на розумі:
Видаєш девчину за жінку!
Мова-поговоря – все по-жіночому;
Перески тоненьки – все по-жіночому;
Де жуковинья були – тут місце знати.

Говорив Володимир стольно-київський:
– Я сходжу посла та поотведаю.

Приходить до Василью Микуличу,
Сам казав таке слово:
– Молодий Василь Микулич-де!
Не хочете ль після парної тобі баенки
Відпочити під ложни під теплыя?
– Це після байны не зле б!
Як ішов він під ложню під теплу,
Лягав на ліжко на тесову,
Головою-то лягав, де ногами,
А ногами лягав на подушечку.
Як ішов туди Володимир стольно-київський,
Подивився у ложню по теплу:
Є широкия плеча богатырския.

Каже посол землі Ляховицкия,
Молодий Василь Микулич-де:
– Я приїхав про добрій справі – про сватання
На твоїй любимыя на дочці;
Що ж ти зі мною будеш делати?

Говорив Володимир стольно-київський:
– Я піду з дочкою подумаю.

Приходить до коханої дочки:
– Ай ж, дочка моя возлюбленна!
Приїхав посол землі Ляховицкия,
Молодий Василь Микулич-де,
За доброю справою – за сватаньем
На тобі, любимыя на дочці;
Що ж мені з послом буде делати?

Говорила донька йому возлюбленна:
– Ти їй, государ рідний батюшко!
Що у тебе тепер на розумі:
Видаєш девчину сам за жінку!

Говорив Володимир стольно-київський:
– Я сходжу посла та поотведаю.
– Ах ти молодий Василь Микулич-де!
Не з моїми дворянами потішитися,
Сходити з ними на широкий двір,
Стріляти в колечко золочене,
У тоя у вістрі ножевыя,
Розколоти-то стрілочку надвоє,
Що були мірою равненьки і вагою рівні?

Став стріляти стрілець першо князевый:
Перший раз стріляв він – не дострелил,
Інший раз стрелил він – перестрелил,
Третій раз стрелил він – не потрапив.
Як став стріляти Василь Микулич-де,
Натягував скоренько свій тугий лук,
Накладає стрілочку каленую,
Стріляв у колечко золочене,
У тоя вістрі під ножове,
Розколов він стрілочку надвоє,
Вони мірою разненьки і вагою рівні,
Сам говорить таке слово:
– Сонечко Володимир стольно-київський!
Я приїхав про добрій справі – про сватання
На твоїй на любимыя на дочці,
Що ж ти зі мною будеш делати?

Говорив Володимир стольно-київський:
– Я піду-піду – з дочкою подумаю –
Приходить до коханої дочки:
– Ай ж ти, дочко моя возлюбленна!
Приїхав є посол землі Ляховицкия,
Молодий Василь Микулич-де,
Про добрій справі – про сватання
На тобі, любимыя на дочці;
Що ж мені з послом буде делати?
Говорила донька йому возлюбленна:
– Що в тебе, батюшко, на розумі:
Ти видаєш девчину за жінку!
Мова-поговоря – все по-жіночому;
Перески тоненьки – все по-жіночому;
Де жуковинья були – тут місце знати.
– Я сходжу посла поотведаю.

Він приходить до Василью Микуличу,
Сам говорить таке слово:
– Молодий Василь Микулич-де,
Не тобі з моїми боярами потішитися,
На широкому подвір’ї поборотися?

Як вони вийшли на широкий двір,
Як молодий Василь Микулич-де
Того схопив у руку, того в іншу,
Третього схлеснет в середочку,
По три за раз він на землю клав,
Яких покладе – тыи з місця не стають.
Говорив Володимир стольно-киезский:
– Ти молодий Василь Микулич-де!
Приборкай-ко своє серце богатирське,
Залиш людей хоч нам на насіння!

Казав Василь Микулич-де:
– Я приїхав про добрій справі – про сватання
На твоїй любимыя на дочці;
Буде з честі не даєш, не візьму з честі,
А не з честі візьму – тобі пліч наб’ю!

Не пішов більше до дочки питати,
Став він дочку свою просватывать.

Бенкет іде у них за третій день,
Цього дня їм йти до божої церкви.

Зажурився Василь, зажурився.
Говорив Володимир стольно-київський:
– Що ж ти, Василю, не весел є?

Каже Василь Микулич-де:
– Що буде на розумі не весело:
Або батюшко помер мій є,
Або матінка моя померла.
Немає в тебе загусельщиков,
Пограти в гуселышки яровчаты?

Як повыпустили вони загусельщиков,
Всі вони грають, все не весело.
– Чи немає у тебе молодих затюремщиков?-
Повыпустили молодих затюремщиков,
Всі вони грають, все не весело.

Каже Василь Микулич-де:
– Я чув від батька від батюшка,
Що посаджений наш Ставер син Годинович
У тебе під льохи глибокі:
Він здатний грати в гуселышки яровчаты.

Говорив Володимир стольно-київський:
– Мені повыпустить Ставра –
Мені не бачити Ставра;
А не випустити Ставра –
Так разгневить посла!-
А не сміє посла він поразгневати –
Повыпустил Ставра він з льоху.
Він став грати в гуселышки яровчаты –
Развеселилися Василь Микулич-де…

Казав Василь Мнкулич-де: –
Сонечко Володимир стольно-київський!
Спусти-ка Ставра з’їздити до білого шатра,
Подивитися дружинушку хоробрую!

Говорив Володимир стольно-київський:
– Мені спустити Ставра – не бачити Ставра,
Не спустити Ставра – разгневить посла! –
А не сміє він посла та поразгневати.
Він спустив Ставра з’їздити до білого шатра,
Подивитися дружинушку хоробрую.

Приїхали вони до белу шатра,
Зайшов Василь гарний-білий намет,
Знімав з себе сукню молодецьке,
Одягнув на себе сукня жіноча,
Сам казав таке слово:
– Теперича, Ставер, мене знаєш?

Каже Ставер син Годинович:
– Молода Василиста дочка Микулична!
Поїдемо ми в землю Политовскую!

Каже Василиста дочка Микулична:
– Не є хвала добру молодцю,
Тобі, злодійськи з Києва уехати,
Поїдемо-ка весілля догравати!

Приїхали до сонечка Володимиру,
Сіли за столи за дубові.
Казав Василь Микулич-де:
– Сонечко Володимир стольно-київський!
За що був засаджений Ставер син Годинович
У тебе під льохи глибокі?

Говорив Володимир стольно-київський:
– Похвалився він своєю молодою дружиною,
Що князів-бояр всіх повыманит,
Мене, сонечка Володимира, з розуму зведе.
– Ай ти їй, Володимир стольно-київський!
А нині що у тебе тепер на розумі:
Видаєш девчину сам за жінку,
За мене, Василисту за Микуличну?

Тут сонечку Володимиру до сорому настав;
Повісив свою буйну голову,
Сам казав таке слово:
– Молодий Ставер син Годинович!
За твою велику за похвальбу
Торгуй у нашому місті під Києві,
У Києві у граді століття безмитно!

Поїхали під землю Ляховицкую,
До того короля Ляховицкому.
Тут повік про Ставра старовину співають
Синьому морю на тишу,
Вам всім добрим людям, на послушанье.