Людський мозок – дивовижне пристрій, який з легкістю переробляє гігабайти інформації, споживаючи мінімум енергії. Але з такою ж легкістю він хворіє або впадає в залежність. Це доведено науково, адже список ментальних захворювань, які раніше позначалися одним діагнозом «божевілля» постійно зростає. Де проходить межа норми і ненормальність? За якими ознаками визначається божевілля і чи потрібно взагалі його визначати? Як відрізнити тимчасові наслідки стресу від ментального розлади? Стаття стане в нагоді всім, хто піклується про психоемоційному здоров’я.
Що таке божевілля?
Божевілля — це узагальнена назва пов’язаних з психопатологией розладів, що характеризуються спотвореним сприйняттям реальності і болісно збоченій психічної діяльністю. Це умовне поняття, що охоплює сукупність різних захворювань. Але більш широке, ніж психічна хвороба. Під діагноз «божевілля» підводять хворих з органічними ураженнями головного мозку, особистісними розладами, різними видами психозів, сексуальними відхиленнями, старечої деменцією, – всіх, чия стан не вписується в рамки душевного здоров’я.
Незважаючи на те, що у безумства є сучасна назва – божевілля, єдиного визначення цього феномена поки що немає. У медицині термін вважається занадто загальним і для патопсихологічної діагностики не використовується. Тому безумство, швидше, не медичний, а юридичний термін, який вказує на соціально непристосоване поведінку або нездатність відповідати перед законом за свої правопорушення.
До кінця XIX століття божевільним називали будь-яке поведінка, що не вписувалося в загальноприйняті норми конкретного співтовариства. Безумцями вважали самогубців, сновид, епілептиків, а також тих, хто страждав від галюцинацій або наслідків черепно-мозкових травм. Але божевільним називали також будь-якого, хто вирізнявся нестандартним мисленням, був здатний на необдумані або неадекватні вчинки, не зрозумілі для співвітчизників.
Взагалі неадекватність, дивина, здатність «вийти з себе» мають настільки різноманітні прояви, що потребують уточнення. Умовно божевілля поділяють на два види: перший виявляється руйнівним впливом на розум (втратою розуму), а другий – священним шаленством, властивим геніям, пророків, вождів релігійних рухів. Тобто божевілля – це не неодмінно дурість або недолік розуму, а інший спосіб мислення. Недарма в деяких мовах божевілля і пророчий дар описуються однаковими словами.
Історія божевілля.
Психічні розлади супроводжували людство на протязі всієї історії, але ставлення до них було інше, ніж до тілесних захворювань. У них бачили вплив якоїсь супер-сили або втілення волі богів. Наші далекі родичі з первісного світу нічого не знали про психопатології, зате шанобливо ставилися до світу духів. Чаклуни або шамани спілкувалися з духами в стані трансу, схожим на напади психозу з судомами, припадками, галюцинаціями.
Тема розуму і безумства була особливо актуальною в Античності, де мала два підходи до аналізу: медичний і філософський. У філософії божевілля вважалося одним з прояви натхнення. «Божевілля – ось без чого немає великого поета», – проголошував Цицерон. З точки зору медицини божевілля вважалося прокляттям богів, які вимагали жертвопринесення. Але була інша точка зору, висловлена Гіппократом, пояснював психічні риси особистості не божественної, а фізичною природою людини.
У суворому Середньовіччі люди з «особливими станами» визнавалися відступниками від церкви, насильно утримували в притулках у жахливих умовах. На Русі їх називали юродивими, визнавали вісниками народної правди або пророками. Влада вперше звернула увагу на божевільних в часи Івана Грозного, і порахувала хвороба приводом для ізоляції.
Тема божевілля актуальна в літературі і кіно. Більшість великих російських письменників: Гоголь, Достоєвський, Чехов присвятили темі безумства свої твори. Про незбагненну зв’язку божевілля з творчістю писали Шиллер, Гете, Гофман. Роздуми про тонкій межі норми і патології є у фільмах Хічкока, серії картин про Ганнібала Лектора.
Зигмунд Фрейд розглянув в симптомах божевілля психологічну складову, а також висловився про взаємозв’язок несвідомого з тілесним. Філософський та соціально-культурний масштаб божевілля отримала після публікації книги Мішеля Фуко «Історія безумства в класичну епоху», в якій автор висунув теорію «великого ув’язнення». На думку автора божевілля виникає в момент, коли розум сам вирішує перейти межі розумного і того, що можливо вважати нерозумним.
У XXI столітті теорія про зв’язок геніальності з безумством залишається популярною, а межі норми, нормальність і патології – досить розмитими.
