Про те, як Лев прогнав маленьку Мишу з володінь, але гірко пошкодував про це, опинившись у пастці, повідає байка «Лев і Миша» Крилова.

Текст байки

У Лева просила Миша смиренно дозволу
Поблизу його в дуплі завесть селенье
І так примолвила: «Хоча-де тут, у лісах,
Ти могутній і славний;
Хоч в силі Лева ніхто не дорівнює
І рев один його на всіх наводить страх,
Але майбутнє вгадувати хто візьметься –
Як знати кому в кого нужда доведеться?
І як я не мала здаюсь,
А, може бути, часом тобі і буду в нагоді». –

«Ти! – скрикнув Лев. – Ти, жалюгідний созданье!
За ці зухвалі слова
Ти стоїш смерті в наказанье.
Геть, геть отсель, поки жива –
Іль твого не буде праху».
Тут Мишка бідна, не вспомняся від страху,
З усіх пустилася ніг – запав її і слід.

Льву даром не пройшла, проте ж, гордість ця:
Отправяся шукати видобутку на обід,
Попався він у тенета.
Без користі сила в ньому, марний рев і стогін,
Як він рвався, не метався,
Але все здобич мисливця залишився,
І в клітці напоказ народу відвезений.
Про Мишку бідну тут пізно згадав він,
Що б допомогти вона йому зуміла,
Що мережа би від її зубів не вціліла
І що його своя зарозумілість з’їла.

Читач, люблячи істину,
Примолвлю до байці я, і то не від себе –
Не даремно в народі кажуть:
Не плюй у криницю, знадобиться
Води напитися.