Про те, як багатий купець позбувся всього стану і став сліпим жебраком, розповідає арабська народна казка «Чарівна коробочка».

Жив на світі багатий спадкоємець, який проциндрив своє добро. Послухавшись ради дружини, він купив на останні гроші двох верблюдів і став перевозити вантажі. Незабаром він розбагатів, і ось уже в його розпорядженні вісімдесят верблюдів.

Одного разу під час шляху він присів відпочити, і тут зустрівся карлик, який повідав про незчисленні скарби…

Текст казки

Давним-давно в одному місті на базарній площі щодня з’являвся сліпий жебрак і кричав чекали тужливі голосом:

– Нехай кожен подасть мені милостиню і вдарить по обличчю! Прошу всіх дати мені милостиню і ляпас! Зараз я розповім історію, як жадоба до багатства засліпила мої очі і я перестав бачити білий світ…

І сліпий розповів таку історію:

– Мене звуть Абдулла, і родом я з Багдада. Після смерті батька я отримав чималий спадок, але був немудрий, ледачий і швидко проциндрив все своє добро. Дружина вмовила мене купити на останні гроші пару верблюдів. Став я перевозити вантажі і так жити. Потрошку збирав гроші, став багатіти, і через кілька років у моєму каравані було вже вісімдесят верблюдів. Я перевозив товари з Багдада в Барсу і в інші великі міста.

Одного разу повертався я з караваном додому в Багдад і на півдорозі зупинився відпочити. Сплутав я верблюдів і пустив їх пастися, а сам присів під деревом вечеряти. Раптом звідкись з’явився карлик. Він підійшов до мене, і ми привіталися. Карлик присів поруч зі мною і запитав, звідки я і куди тримаю шлях. Я йому відповів і поділився з ним вечерею. Так ми сиділи під деревом і розмовляли.

Раптом карлик сказав:

“Я знаю в горах місце, де захований величезний скарб. Якщо навантажити всіх верблюдів твоїх золотом і всякими коштовностями, і то не помітиш убутку: там немає числа скарбів”.

Почув я ці слова карлика і пристрасно захотів оволодіти скарбами. І я став просити карлика:

“Покажи мені це місце, і я дам тобі одного верблюда. Навантажуй його коштовностями і вези куди хочеш”.

“Ти хочеш дешево отримати таке незліченне багатство, – відповів карлик. – От якщо віддаси мені половину своїх верблюдів, тоді я відведу тебе і покажу скарби”.

“Якщо віддам йому сорок верблюдів, а інші сорок нагружу золотом для себе, і то буде дуже добре, – подумав я. – Чи жарт, без зусиль отримати таке величезне багатство!” І я пообіцяв віддати карлику сорок верблюдів.

Ось ми зібрали своїх вісімдесят верблюдів в один караван і рушили в путь. Скоро ми досягли гори і вступили в глибоке, похмуре ущелині. Таке воно було вузьке, що верблюди насилу могли пробиратися там, та й то гуськом. Карлик йшов попереду. Раптом він зупинився і сказав:

“Ось ми і прийшли. Посади своїх верблюдів на землю і приготуй їх для навантаження”.

Я зробив так, як велів карлик. Тоді він пройшов ще трохи вперед і зупинився біля високої скелі. Потім зібрав оберемок хмизу і підпалив його. Коли багаття розгорілося, карлик кинув у вогонь якийсь порошок і тихо промовив кілька слів. Раптом земля під ним задрижала, як при землетрусі, пролунав страшний тріск, і в скелі біля того місця, де горіло багаття, з’явилася глибока тріщина.

“Іди за мною”, – сказав карлик.

Ми увійшли в тріщину і опинилися у величезній печері. Що побачили там мої очі! Купи золотих монет, скрині дорогоцінних металів… Присягаюся своїм життям, скарбів не було кінця!

Я став як божевільний вистачати коштовності і золоті монети і набивати свої кишені. Але карлик велів мені швидше виносити скрині і мішки і вантажити на верблюдів.

Коли ми навантажили всіх верблюдів, карлик дістав з одного скрині якусь маленьку срібну коробочку, оглянув її і дбайливо поклав собі в кишеню. Потім він взяв мене за руку і вивів з печери. Тільки ми вийшли, карлик знову вимовив заклинання. Земля здригнулася, тріщина сомкнулась – і перед нами була тільки висока скеля.

Верблюди з працею піднялися – так важка була поклажу. Скоро ми вибралися з ущелини і вийшли на дорогу.

“Прощай і будь щаслива. Тепер ти найбагатша людина”, – сказав карлик.

Він відрахував сорок верблюдів і пішов у бік Басри. А я повернув інших сорок верблюдів в рідний Багдад.

Ступив я було вперед і зупинився. Жадібність кігтями стиснула моє серце: “Я віддав карлику сорок моїх верблюдів та ще скарби. Навіщо я це зробив? Я пограбував сам себе, нещасний! На що карлик таке багатство. Може бути, я сам коли-небудь знайшов би це ущелину і цей скарб, і тоді всі скарби дісталися б мені одному”.

І мені так стало шкода своїх верблюдів і скарбів, що я не витримав і побіг наздоганяти карлика.

“Про великий карлик! – сказав я йому. – Ти самотній мандрівник, навіщо тобі стільки верблюдів? Ти не впораєшся з ними. Краще віддай мені десять назад, вистачить тобі й тридцяти. Я все життя буду пам’ятати твоє добро”.

Карлик мовчки відрахував мені десять верблюдів, а інших погнав далі своєю дорогою.

Тепер у мене було п’ятдесят верблюдів, навантажених золотом та коштовностями, і я був щасливий. Але не встиг пройти й п’ятнадцяти кроків, як жадібність знову стала мучити мене: “Чому я не попросив у нього відразу двадцять або тридцять верблюдів! Може бути, він і поступився б мені їх. Навіщо йому ці багатства?”

І я знову пустився бігти за карликом, наздогнав його і сказав:

“Адже ти не забув, що ці верблюди – мої? Я знаю всі їхні повадки і вмію керувати ними. А тобі буде важко впоратися з ними. Краще віддай мені ще двадцять з них. Вистачить тобі й десять верблюдів”.

Карлик нічого не сказав і віддав мені ще двадцять верблюдів, а інші десять повів з собою.

Але жадібність оволодівала мною все більше і більше. Я став просити його віддати мені та інших десять верблюдів.

Карлик не сказав ні слова і віддав останніх верблюдів.

Тепер я зібрав всіх своїх верблюдів, поставив по порядку і, зовсім щасливий, зібрався йти в Багдад. Раптом я згадав про ту срібну коробочку, яку карлик поклав у кишеню, і подумав: “Карлик без спору віддав мені сорок верблюдів з коштовностями, не взяти у нього і цю коробочку? На що вона йому? А мені згодиться – адже вона теж коштує грошей”.

Але не тут-то було! Карлик коробочку не віддав. Скільки я не просив його, він казав “ні”, і все тут. Мені все більше і більше хотілося отримати цю коробочку, а карлик вже не слухав мене, мовчки повернувся і пішов своєю дорогою.

Тут я подумав: “Дурень я! Неспроста карлик віддав сорок верблюдів з коштовностями; він узяв собі найдорожче – цю коробочку. Повинно бути, у ній сховані всі скарби світу!”

У мене від жадібності потьмарився розум. Я кинувся за карликом, схопив його і пригрозив:

“Віддавай коробочку, карлик, не то візьму її силою!”

Карлик побачив, що я можу вбити його, подав мені срібну коробочку і хотів піти. Але я не відпустив його і запитав:

“Скажи, що ж приховано в цій коробочці? Чим вона дорога?”

“У цій коробочці укладено дорогоцінний речовина. Якщо вміти ним користуватися, то будеш бачити всі скарби”, – відповів карлик.

Тоді я став просити карлика показати мені, як треба користуватися тим речовиною. Карлик довго мовчав, а я вимагав і погрожував. Нарешті він відкрив коробочку, занурив у неї два пальці, швидко вийняв їх, щось прошепотів і провів ними по моєму правому століття.

І раптом гори навколо, як би розчинилися переді мною, і я побачив, де лежить золото, де срібло, де алмази і різні коштовності. Тепер я міг зібрати всі багатства світу, але і цього було мало.

“Намасти мені і ліве віко”, – наказав я карлик.

“Не можна, – сказав карлик, – ти осліпнеш назавжди, якщо ще раз помастиш очей цією речовиною”.

Але я не повірив карликам – я подумав, що він обманює мене, хоче приховати від мене щось дуже важливе.

“Якщо ти не зробиш цього, я вб’ю тебе!” – закричав я в люті.

“Добре, я виконаю твоє прохання. Але за те, що станеться після цього, ти будеш розплачуватися сам”, – відповів карлик і доторкнувся чарівною речовиною до мого лівому оці.

Тільки він зробив це, як раптом все довкола поринуло в непроглядну темряву. Я осліп.

Коли я зрозумів це, я кинувся до ніг старця, ридав і благав його: “Візьми собі всіх верблюдів, всі скарби і цю коробочку з чудодійним речовиною, тільки прости мене і поверни мені зір!”

“Жалюгідний людина! – сказав старець. – Ти не послухав мене, а тепер вже ніхто не може допомогти тобі. Все життя оплакувати той день, коли жадібність засліпила тебе”.

Після цього карлик забрав усіх верблюдів з коштовностями і пішов.

Я довго кричав, ридав і благав карлика вивести мене на головну дорогу, де б я міг пристати до якогось проходив каравану, але карлик не чув мене.

Довго блукав я, голодний, обірваний, у горах, поки не вибрався на велику дорогу. Потім мені вдалося долучитися до проходячи каравану, і я, сліпий жебрак, з тих пір блукаю по світу і прошу милостиню.

І я дав собі клятву разом з милостинею просити і ляпас в покарання за свою жадібність.